З нами житиме еласмотерій. Оповідання

Обережно, ви потрапляєте на територію непізнаваного! Тут у квартирі мешкає доісторичний звір еласмотерій; люди, які падають з верхніх полиць, об’єднуються заради помсти; на яблуні проступає лик Божої Матері — ні, Ісуса! — а ні, все ж Божої Матері; на вечірці раптом трапляється страшне, смішне і геть нестерпне; персонажі на сторінках оживають, щоб тут же помирати.

Роман Голубовський написав не просто збірку оповідань, а створив цілий альтернативний всесвіт, де абсурд легко сплутати з реальністю, а іронію — зі щирістю. Вам стане боляче, вам буде добре, ви навіть встигнете злякатися. І ви точно будете сміятися. Будь ласка, лягайте на кушетку!

Чому варто прочитати книжку «З нами житиме еласмотерій. Оповідання»?

Сміливі авторські експерименти, віртуозне жонглювання абсурдом, сатирою і комедією, алюзії на письменників й музикантів – від класиків до сучасності.

Від засновника сайту сатиричних вигаданих новин UaReview.

Підіймає важливі теми колоніального спадку, сприйняття війни, впливу медіа і пропаганди на суспільство, про місце релігії і мистецтва у житті людини.

Про автора:

Роман Голубовський — український письменник, медійник, засновник сатиричного сайту вигаданих новин UaReview, публікації якого, попри виразно гумористичний зміст, неодноразово поширювались у ЗМІ під виглядом справжніх новин. Роман відомий такими заголовками, як: «На Житомирщині батько двох дітей вбив муху», «Десь хтось щось зробив», «У Львові люди почали ходити по воді після того, як випав дощ». Працює в маркетингу, активний користувач соціальних мереж Facebook та Twitter, живе у Львові.

Цитати:

Зізнаюсь, йти біля тварини з довжиною тіла в чотири з половиною метри й висотою у два вселяє відчуття неабиякої сміливості. Так і думаєш: «Ану, панове хулігани, попросіть у мене закурити!». А ще — так і ловиш на собі ласі погляди жінок. Ймовірно, причина у величезному розі, що стримить вгору, і властивості якого вони мимоволі приписують тобі.

У тебе є незвичний дар, який просто так у цьому житті нікому не дається. Ти народжений для великих справ. І в нас немає сумнівів, що ти є саме тою людиною, на яку ми всі чекали. Людиною, яка поведе вперед нашу спільноту. Бо саме ти — наш Люк Скайвокер. Ти — наш Томас А. Андерсон. Ти — наш Тайлер Дерден. Ти потрібен нам, а ми потрібні тобі.

Як воно — зростати у такому місті, де все підпорядковано лише мистецтву? Твій прадід працював на заводі митцем, твій дід працював митцем, твій тато також, ти майже напевне закінчиш там само, і діти твої, якщо пощастить мати дітей, також. Мистецтво тисне на усіх жителів регіону й позбавляє вибору. І ти живеш серед таких самих, як і ти, позбавлених вибору людей.

Низький чоловік довго вибирає найтовстішу книгу, зрештою знаходить синю із написом «Улісс», а тоді підіймає її над собою й різко опускає на голову хлопця. Лейтенант Думін йде до полиць, теж дістає товстенне видання і теж б’є хлопця по голові. За хвилину ми всі б’ємо книгами хлопця.

Данило прочинив двері й побачив дружину, яка спокійно сиділа на ліжку й застібала бюстгальтер, та незнайомого чоловіка, який владно розсівся з іншого боку ліжка, одною рукою неспішно натягував на ноги штани, іншою — тримав телефон біля вуха й діловито вів розмову:

— Ні, так не піде! Скажи йому, що я не погоджую…

Чоловік помітив Данила, поклав телефон на плече й притиснув до вуха, а вільною рукою показав Данилові жестами, що за хвилину договорить, а поки він хай причинить двері, і продовжив на розмову. [...]

Данило причинив двері й вийшов у коридор. «Гість зовсім не схожий на злодія», — подумав Данило.