Лімб. Місце загублених душ

Книга «Лімб. Місце загублених душ» — це психологічний трилер українського письменника Кирила Половінка. На дворі — середина 2000-х. Головний герой Кирило повертається до рідного східного міста-мільйонника, з якого так відчайдушно тікав тринадцять років тому. Треба залагодити справи, бо ж мати померла, а батьківська хата стоїть безхазяйна.

Зав’язка дещо нагадує початок «Ворошиловграду» Жадана й недарма: дім, такий нестерпний, похмурий і темний затягує у минуле. Спогади перекривають кисень, а Кирило в’язне в кримінальних інтригах. Вдома за роки не змінилось нічого. Щоб вибратись звідти живим, доведеться побороти серйозного супротивника. Ні місцевого дільничого, ні гопарів-друзів, ні мутних авторитетів, а самого себе.

Реалістична оповідь з похмурим сюжетом дворового буття

Романом «Лімб. Місце загублених душ» Кирило Половінко занурює у життя міста, що ніби загубилось у часі й просторі, залишившись існувати десь у дев’яностих. Коли Кирило вертається до свого міста-мільйонника на Сході, то вдома не змінилось нічого. Випадкові махачі й п’янки. Райони, поділені між бандами. Дешевий алкоголь з цілодобових яток і поламані друзі дитинства, що виросли поламаними дорослими.

Кирило має швидко поробити справи, але темне місто минулого й травматичні спогади не відпускають просто так. У алкогольному дурмані легко не помітити, як старі друзі, афери, дворові розборки й сестра кримінального авторитета затягують і закидують зашморг на шию. Треба здолати свій спадок — минуле — щоб вибратись. Або ж змиритись з петлею на шиї і стати одним з поламаних дорослих свого міста, яким ніколи не вибратись з темних провулків жорстокості.

Історія міста, що застигло в просторі й часі

Половінко пропонує нам сміливу й гостру історичну прозу, сюжет якої не дає перепочити: ви застяграєте з героями в проблемах цього міста, блукаєте й помиляєтесь разом. Автор відверто пише про Схід, дорослішання там і змушує задуматись от над чим. Можливо, ваш дім не такий похмурий і безнадійний, як Кирила. Та чи на ваших плечах немає тягаря непроговорених травм, що кайданами тримають у минулому й змушують жити лише ним?

Особливо радимо це читання поціновувачам роману Анатолія Дністрового «Пацики»: жорсткий реалізм Половінка у своїй майстерності дорівнюється духу свого попередника й джерела натхнення.

«Книга мене здивувала, чесно кажучи нічого не очікувала і тим більше таких емоцій. (...) це крутий та сучасний представник української літератури, за це я й люблю такі неоднозначні книги, фінальні глави мені знатно потріпали нерви, мені хотілося то викинути книгу, то заплакати, то пожаліти героїв. Книга дуже психологічна, змушує думати і розмірковувати, історія однозначно не така проста як може здатися з анотації, вона про боротьбу з внутрішніми демонами, про прийняття та визначення своєї сутності»,

— з відгуку авторки інстаграм-сторінки ua_book_time