Ван Гог. Жага до життя

Хто він, Ван Гог: безумець, що відрізав собі частину вуха, чи темпераментний геній, який змінив наше бачення мистецтва? Його життя було всіяне неприйняттям, крайнощами і протиріччями. Якийсь час Вінсент був пастором, а потім жив із повією, яку називав дружиною. Він міг пройти пішки 70 кілометрів, щоб потрапити на виставку сучасника, і малював від світанку й до темряви під палючим сонцем чи шквальним вітром. За 10 років творчості, які описані на сторінках цієї книжки, Вінсент створив понад 900 картин і 1000 ескізів.

Для кого книжка

Широке коло читачів, всіх, кого цікавить мистецтво та таємничий геній Ван Гога.

Чому ця книжка

Попри художній стиль, твір має документальну точність. Ірвінг Стоун ілюструє творчу натуру Ван Гога найдрібнішими деталями. У романі багато діалогів, які автор відтворив, спираючись на реальні факти із життя Вінсента і його думки, описані в листуванні з рідним братом Тео.

Про автора

Ірвінг Стоун — американський письменник, драматург і сценарист. Автор понад 25 біографічних романів та один з основоположників цього жанру. Серед найвідоміших творів автора «Агонія та екстаз» (1961) про Мікеланджело та «Моряк у сідлі» (1938) про Джека Лондона.

Відгуки

Історія нестерпної сили. — New York Times

Непересічний твір! Зворушлива історія, відтворена із чуйністю й розумінням. — Forum

Прочитавши цей роман, ви знатимете всі важливі факти із життя художника. — Christian Science Monitor

Цитати

Про першу закоханість

Ледь не щотижня Вінсент намагався пішки ходити в Лондон, але вчасно повертатися на уроки в понеділок було складно. Бувало й таке, що він ішов усю п’ятницю й вечір суботи, щоб лише побачити, як у неділю вранці Урсула виходить з дому до церкви. У нього не було грошей на їжу або притулок, тож з настанням зими Вінсент почав мучитися від холоду. Після повернення до Рамсгейта в понеділок на світанку його били дрижаки, він був виснажений і зголоднілий. Після цього Вінсент одужував цілий тиждень.

Про початок заняття живописом

Він не писав додому й не розповідав, чим займається, знаючи, що йому скажуть: «Ой, у Вінсента нова забаганка. Коли він уже візьметься за голову й почне робити щось корисне?» — і матимуть рацію. До того ж у цього нового заняття була одна прецікава особливість: воно належало йому й більше нікому. Він не міг змусити себе говорити або писати про свої ескізи. Вінсент ставився до них з такою скупістю, з якою не ставився ще ні до чого, — він не бажав показувати свої роботи стороннім очам. На якомусь первісному незбагненному рівні вони були сакральними, хоч і страшенно недоладними до останньої дрібнички.